Розсилка новин

Підпишіться на розсилку нових матерiалiв сайту
Версія для друку 26 квітня 2010 року

Володимир Фесенко: «Партія регіонів перейшла під прямий контроль Януковича»

Володимир Фесенко: «Партія регіонів перейшла під прямий контроль Януковича»
ПР може стати українським варіантом «Єдиної Росії», наслідуючи і в цьому свого північного сусіда. Питання лише в тому, чи зможе новообране керівництво потягти тяжке ярмо «партії влади»? Цю тему з журналістами обговорював в пресс-центрі «Главкому» керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир ФЕСЕНКО.

Яким буде майбутнє Віктора Януковича та Партії регіонів?

Віктор Янукович є, і в найближчій перспективі буде, Президентом України. Якщо не відбудеться занадто форс мажорних ситуацій. Щодо його статусу в Партії регіонів, то й тут не варто очікувати якихось сенсацій: він буде не просто почесним, а реальним лідером Партії регіонів.

У нас з’явилася партія влади, причому не у фігуральному означенні цього терміну, а майже в буквальному сенсі. Вперше з’явився однозначно партійний президент, який став главою держави, будучи лідером партії. Ющенко став почесним головою НСНУ вже після свого обрання президентом.

Ця партія зараз контролює майже всі гілки влади, проте саме цей статус означає для неї певний виклик. Ми знаємо сумну долю попередніх партій влади в Україні, починаючи з НДП та СДПУ(о), і закінчуючи «Нашою Україною». Перебування при владі завжди пов’язано з купою проблем та відповідальністю. Проте тут є розбіжності, бо всі інші партії влади були заручниками свого владного статусу або примх свого номінального лідера. В даному випадку більш стабільна ситуація у Партії регіонів. Навіть перший з’їзд ПР в якості владної партії зафіксував, що Янукович контролює цю партію, і не збирається віддавати якимось іншим фігурам.

Щодо змін у партійному керівництві, то вони, скоріше, номінальні, носять символічний та організаційний характер. Згідно з Конституцією, Янукович мав передати керівництво другій особі, і Микола Азаров став таким собі «местоблюстителем» престолу як в системі державного управління, так і партійному керівництві. Проблема в тому, що Азаров теж навряд чи буде займатися організаційними питаннями та керівництвом партії, тому що він діючий прем’єр-міністр. В поточному режимі партійними справами буде займатися інша фігура: скоріше за все, це буде Володимир Рибак – один із засновників цієї партії. Обрання в керівні органи партії таких фігур як Азаров та Рибак засвідчили, що Партія регіонів та сам Янукович виходили із відомого прислів’я «Старый конь борозды не испортит». В даному випадку ставка зроблена на старих надійних коней, які будуть перти плуга – партійного, політичного та керівного. Але за кермом буде Президент.

Проте Володимир Рибак не займався постійно серйозною потужною партійною роботою, щоб активно працювати над цим проектом, у нього не має досвіду. Для партії завжди є певною проблемою етап між виборами: коли лідери приходили до влади, вона значною мірою згортала свою діяльність. Досі було ставлення до партії, як до певної політичної оболонки: потрібно брати участь у виборах – її наповнюють кадрами та ресурсами, вибори завершились – партія переходить у напівзаконсервований стан. Якщо збережеться така модель, у ПР можуть бути проблеми. Думаю, що регіонали будуть ще шукати новий формат своєї діяльності саме як партії влади. Я не виключаю, що буде зроблена ставка на вивчення та часткову реалізацію досвіду партії «Єдина Росія». Це не просто зразок партії влади в сусідній країні, а щось на кшталт КПРС, яка адаптована до нових ринкових і напівдемократичних, напівавторитарних умов режиму керованої демократії. Вони дуже активно діють у міжвиборчий період та мають розгалужену мережу громадських організацій, від жіночих до молодіжних та навіть дитячих, мають систему політичної освіти і т.д. У Партії регіонів всього цього поки немає. Це і буде одне завдання, а інше – підготовка до місцевих виборів з метою виграти їх та післявиборчі чистки. Зараз таке завдання поставив Азаров, проте в яких формах це буде і наскільки масштабно – побачимо. Мені здається, що партійні чистки будуть, скоріше, таким собі засобом дисциплінування партійного апарату та натяком, хто має намір вести подвійну гру, що це може погано закінчитись. Не думаю, що це установка на якусь масштабну реальну чистку.

Головний висновок, який можна зробити з цього з’їзду: у розвитку Партії регіонів починається новий етап. Скоріше за все, вона стане одним із елементів нового політичного режиму, але є багато питань, чим конкретно вона буде займатися.

Як ви поясните відсутність людей Ахметова в керівництві партії та власне на з’їзді?

Це головна інтрига, яка проявилася на цьому з’їзді. Але я б не робив таких кардинальних висновків, що усувають людей Ахметова. Скоріше за все, це свідчить про той факт, що Партія ще більшою мірою перейшла під прямий контроль Віктора Януковича.

Ахметов в даному випадку можливо отримав новий виклик – що йому робити далі з ПР? Чи буде він її фінансувати? Як впливати на діяльність партії? При бажанні він може імплементувати своїх людей у партійне керівництво. Може впливати на партійне рішення через фракцію, яка буде ключовим інструментом впливу цієї партії. Як буде ця інтрига розвиватися далі – буде або усування групи Ахметова і з інших сфер впливу, якщо це невипадково, а, можливо і те, що просто Ахметов та Колесніков не приділяють достатньо уваги партійним справам. Не треба виключати і того, що в умовах кадрового голоду у Ахметова просто немає людей, яких він може делегувати на керівні партійні посади. Якщо вони усвідомлять що це їм потрібно, тоді на наступних з’їздах ми побачимо відновлення чи посилення впливу Ахметова. Тому я б не поспішав з висновками.

Як вплине на рейтинг Віктора Януковича підписання харківської угоди, зокрема, щодо ЧФ РФ? Чим загрожує українцям такий крок нової влади, бо до 2042 року зміниться ціле покоління?

Я не думаю, що підписання харківських угод, зокрема тих, які стосуються Чорноморського флоту, суттєво вплинуть на рейтинг Віктора Януковича та Партії регіонів. Всі опитування щодо ставлення до перебування ЧФ РФ показують одну просту річ: абсолютна більшість багаторічних прихильників Януковича позитивно ставляться до базування флоту Росії на території України.

Наслідок, скоріше за все, буде іншим, ми це вже бачимо. Це поляризація ставлення до Януковича та нової влади. Хоча в березні і на початку квітня ми спостерігали, як частина українських виборців, які не мають стійких партійних симпатій, почали ставитися до нової влади з певною лояльністю. Тому в березні після того, як Президент набув повноважень та почав формуватися новий політичний режим, збільшилися електоральні рейтинги самого Януковича та Партії регіонів. Зараз ризики можуть бути саме в цій електоральній групі. Я не виключаю, що нинішня ситуація з угодами по ЧФ РФ може призвести до певного зниження рейтингу довіри. А головне – зросте кількість тих людей, які критично ставляться до Януковича. Особливо на заході України та серед тих, хто тяжіє до націонал-демократичних цінностей. Ставлення до нової влади буде більш поляризованим. Прихильники Януковича та Партії регіонів залишаться, але збільшиться кількість противників.

Щодо майбутніх поколінь, то я б не наважився говорити, що Чорноморський флот обов’язково буде на території України до 2042 року. У разі зміни влади в Україні, а таке може відбутися, може змінитися і ставлення до теми базування ЧФ РФ. Можна точно прогнозувати на найближчу перспективу, що ця тема буде одним з найбільших чинників політичних конфліктів та розколів українського суспільства. Скоріше за все, вона замінить тему НАТО як предмет внутрішньополітичного конфлікту. Цю тему будуть розігрувати на всіх наступних виборах.

Інша проблема полягає в тому, що як свідчить досвід, зокрема новітньої української історії, з підписаної угоди вийти не так просто. Наприклад, якщо на парламентських виборах 2012 року переможе опозиція і захоче переглянути ці угоди, вона стикнеться з проблемою: навіть якщо вони приймуть відповідну постанову, то підписати її все одно має Президент. Отже, потрібно буде 300 голосів для подолання вето Президента, або ж змінити цю угоду можливо лише в тому випадку, якщо зміниться не лише парламентська більшість, а ще й Президент.

Я б говорив не стільки про пряму загрозу національним інтересам, тому що в наших інтересах збереження не конфліктних відносин з Росією. Деякі опозиційні політики в кулуарах кажуть, що, скоріше за все, ЧФ залишився б в Україні, якби зараз був інший Президент. Просто за інакших умов. Наприклад, автоматичного продовження попередніх угод.

Ризики ще пов’язані з тим, що ця угода в довгостроковому вигляді обмежує простір нашого геополітичного маневрування. Це також серйозна проблема. Я не бачу безпосередньої загрози нашому суверенітету чи національним інтересам і не поділяю висновків «Все пропало!». Є багато прикладів країн, де були чи є іноземні бази, але суверенітет вони при цьому не втрачали. Але це вимагає дуже серйозного захисту наших інтересів по інших напрямках. Якщо вслід за цим кроком будуть інші поступки росіянам, це вже буде серйозна тенденція, коли самі ж відмовляємося від своїх козирів, надбань та ознак суверенітету. Тому сам по собі цей факт не є загрозою для національних інтересів, але ризиків виникає дуже багато.

Які шанси ратифікувати цю угоду завтра в парламенті?

Якщо опозиції не вдасться зірвати процедуру ратифікації цієї угоди у Верховній Раді, то, скоріше за все, ця угода буде ратифікована. Голоси відповідні у коаліції є, фракція Партії регіонів заздалегідь потурбувалася про підготовку до цієї події, вони захопили плацдарм, потрібний для ратифікації цієї угоди навіть в конфліктних умовах. У коаліції трохи більше шансів на реалізацію свого інтересу, ніж шансів у опозиції на те, щоб зірвати цю процедуру.

Мені здається, що частина опозиції робить ставку не стільки на результат – зрив ратифікації, скільки на те, щоб забезпечити інформаційно-символічний ефект: продемонструвати свою опозиційність, конфлікт між владою та опозицією, але немає бажання йти до переможного фіналу.

Йдуть розмови про те, що в Харкові відбулося не лише підписання чорноморських угод, а є ще й засекречений пакет домовленостей. Що в нього може входити?

Є чутки про те, що під час візиту Путіна до Києва йтиметься не лише про те, як будуть процедурно, технічно, ресурсно реалізовуватися газові угоди та угоди щодо флоту, а й будуть домовлятися по наступних угодах щодо яких нібито були попередні домовленості в Харкові. Йдеться, зокрема, про домовленості щодо Керченської протоки, акваторії Азовського моря та деяких інших. Я б поки не хотів займатися політичною спекуляцією, але якщо з’являться хоча б напівофіційні підтвердження, будуть витоки із дипломатичних кіл, то це буде серйозним викликом. І тоді тут буде питання, як трактувати наші інтереси, зокрема, що стосується наших кордонів. На відміну від угоди про Чорноморський флот, якщо це відбудеться, це може стосуватися якраз зміни позиції української влади на 180 градусів. Саме це може бути серйозним викликом.

Всі інші можливі угоди – їх буде багато. Наскільки я знаю, планується під час візиту Медведєва до Києва підписати не менше десятка різних міждержавних угод. Більша їх частина - про співробітництво в економічній сфері. Як відомо, готуються угоди про інтеграцію наших авіаційних підприємств в структури російської авіаційної промисловості. Є угоди, які, скоріше за все, будуть стосуватися розвитку співробітництва в атомній енергетиці. Тут питань буде багато, але не думаю, що будуть якісь сенсації.

Чи може статися так, що в Україні буде керована із Кремля влада, і керована звідти ж опозиція на чолі з Тимошенко?

Я не зовсім поділяю цю точку зору, хоча сьогодні з’явилися чутки – буде чи не буде зустріч Путіна та Тимошенко. Тут трохи інший формат, зміст та очікування. Я б не радив Тимошенко зустрічатись сьогодні з Путинім з різних причин, особливо в контексті завтрашнього засідання Верховної Ради, тому ще це швидше зіграє проти неї.

Проте за міжнародною практикою абсолютно логічно і доцільно, щоб Президент впливової сусідньої країни зустрівся з лідером опозиції. Це роблять всі. Нагадаю, що свого часу представники США, коли відвідували Україну, зустрічались з Януковичем. А от з прем’єром Росії в нинішньому політичному контексті для Тимошенко це була б дуже ризикована зустріч, яка б реанімувала припущення, підозри про якісь таємні зв’язки між Путіним та нею.

Я не поділяю точку зору, що у нас буде керована опозиція. Навіть Яценюк, якого визначили як керовану владою опозицію, після харківської угоди зрозумів, що йому треба бути більш самостійним і більш радикальним. Він навіть зважився на зустріч з Тимошенко і підписання деяких паперів.

Думаю, що для Тимошенко зараз абсолютно очевидно, що функція керованої опозиції для БЮТ та для неї особисто – той вибір, який може бути смертельним в політичному сенсі. Хоча, наскільки я знаю, прихильники відновлення через певний час співпраці Партії регіонів та БЮТ, відновлення великого союзу двох найбільш впливових політичних сил країни є як в ПР, як в БЮТ, так є вони і в Росії. Цей варіант ще буде обговорюватись.

Інша річ, на сьогодні, до такого варіанту розвитку подій абсолютно не готовий та не схиляється ні Янукович, ні Тимошенко. Вона вже для себе обрала шлях радикальної опозиції до нового політичного режиму, і якщо змінить повністю свою позицію, то матиме серйозні політичні втрати. На сьогодні політичних умов для реалізації цієї комбінації немає.

Про що б говорив Путін з Тимошенко?

Чому б не допустити, що Володимиру Володимирову просто було б приємно зустрітися з Юлією Володимирівною?.. В іншому політичному контексті, якщо б це було не сьогодні і не після харківських угод, жодної проблеми не було б.

Наскільки в перспективах Януковича є можливість «спектися» за прикладом Бальцеровича?

Думаю, що тут проблема не в його темпах. Зараз всі відзначають, що перші півтора місяці його перебування при владі дуже насичені та результативні. Фактично створений новий політичний режим, він вже збудував каркас своєї зовнішньої політики і вже реалізовує дуже ризиковані і відповідальні рішення, на які не наважувались інші українські політики – його попередники. В цьому сенсі темп дуже великий.

Як свідчить досвід української політики, головні ризики для Януковича в іншому. Якщо Партії регіонів та уряду Азарова не вдасться в найближчий рік, навіть півроку, суттєво поліпшити соціально економічну ситуацію, то в Україні неминуче буде тенденція до зниження рейтингу.

Янукович – не Бальцерович. Ніякої схожості я не бачу. Бальцерович свідомо йшов на ризики, його називають батьком польських реформ. Якщо ця влада наважиться на такі ж радикальні реформи, тоді ризик буде серйозний. Але я не думаю, що вони підуть на це. Навряд чи можна очікувати від Януковича та нової влади в цілому занадто радикальних реформ, тому що вони самі достатньо консервативні, до того ж влада занадто інфікована хворобою популізму і всі пам’ятають про наступні вибори. Я очікую половинчатих реформ, перш за все, податкову, Азаров її вже підготував, але там не буде революцій. Будуть реформи, пов’язані з бюджетними відносинами. Я не виключаю розширення повноважень місцевого самоврядування. Але критерієм будуть реформи соціальні – наскільки радикальна буде пенсійна реформа, чи піде нова влада на монетарізацію пільг, наскільки радикальною буде реформа охорони здоров’я та адміністративна реформа...

Чи може бути «технікою безпеки» для Ахметова саме неучасть у керівних посадах Партії регіонів?

Ризики для Ахметова у зв’язку з Партією регіонів можуть бути. Відомий вислів Азарова про чистки дехто оцінює як прозорий натяк не лише для Шуфрича, а й натяки Ахметову, мовляв, ви загравали з Юлією, ми про це знаємо, так що бережіться.

Думаю, тут все складніше. Наприклад, Андрій Клюєв, який свого часу був одним із прихильників союзу між БЮТ та Партією регіонів і створення великої коаліції, є і буде одним із лідерів Партії регіонів. Політика Азарова жодним чином не стосується Андрія Клюєва. Для Ахметова ризики інакші, вони пов’язані з тим, як впливати на партію. Чи потрібна йому ПР на перспективу?

Проблема Ріната Леонідовича в тому, що він так і не став політиком. Він знає і вміє лобіювати свої інтереси. Зараз він це може зробити через Януковича, через Азарова, через Кабінет Міністрів, знає, як це зробити законодавчо через Верховну Раду, але для нього партійно-політичний процес – це щось чуже, він так і не захопився ним. У Колеснікова є певний інтерес до політики та партійних процесів, а у Ахметова немає. Це може бути ризиком для нього, оскільки недооцінка саме політичних та партійних важелів впливу не зараз, а потім може вдарити по інтересам самого Ріната Леонідовича.

Джерело: Галина Каплюк, «Главком»

Додати повідомлення

Вам необхідно зареєструватися або авторизуватися для того щоб створювати нові повідомлення.

Персональний кабінет