Розсилка новин

Підпишіться на розсилку нових матерiалiв сайту
Версія для друку 7 вересня 2012 року

Сіючи драконові зуби. Китайська економічна експансія змушує обережніше ставитися до фінансових спокус від Піднебесної

Сіючи драконові зуби. Китайська економічна експансія змушує обережніше ставитися до фінансових спокус від Піднебесної
Останнім часом Китай вів активну економічну експансію в різних частинах світу, яка дає певне уявлення про те, що може чекати на Україну

Прямі іноземні інвестиції Піднебесної скеровані переважно в азійські країни, натомість у віддалених слаборозвинених та політично нестабільних державах Пекін віддає перевагу не прямим інвестиціям, а кредитам під урядові гарантії. Своєрідною дослідною лабораторією, де була апробована китайська стратегія, стала багата на природні ресурси Африка.

Якщо в 1980-х його річний товарообіг Китаю з африканськими країнами становив близько $10 млрд, то до 2010-го він зріс до $166 млрд, і найближчим часом КНР планує подвоїти цей показник. Значна частина насамперед сировинних, африканських товарів вже понад п’ять років експортується до КНР безмитно. Для того щоб стимулювати компанії Піднебесної на континенті, було розроблено спеціальну програ­­му: китайський бізнес за підтримки держави кредитували на пільгових умовах, а інвестиційні ризики покривав спеціально створений China-Africa Develop­­ment Fund.

Потужним чинником, що полегшував економічну експансію Піднебесної і водночас став у подальшому її козирною картою й у інших регіонах планети, була готовність працювати з режимами, які часто перебували в ізоляції від країн Заходу внаслідок своєї авторитарної внутрішньої політики (Судан, Зімбабве, Лівія, Гвінея тощо). В обмін на право безперешкодної експлуатації їхніх природних багатств Пекін не лише дотримувався толерантної позиції щодо внутрішньої політики у відповідних країнах, а й готовий був забезпечити дах на міжнародній арені. Зокрема, підданий санкціям за геноцид проти темношкірого християнського населення суданський режим перетворився на ключового постачальника наф­­ти для Піднебесної, а зімбабвійського диктатора Роберта Мугабе китайці захистили 2008-го, скориставшись своїм правом вето в Раді Безпеки ООН.

Іншою особливістю китайської економічної експансії стало нав’язування країнам Африки специфічних умов «інвестування». Всі капіталовкладення, які виходили за межі зорієнтованих на подальший експорт до КНР сировинних товарів, приміром будівництво об’єктів інфраструктури, житла, заводів та енергетичних об’єктів, здійснювалися не на умовах прямих інвестицій (ПІІ), а шляхом надання кредитів на вкрай невигідних для відповідних країн умовах. По-перше, кредитні угоди передбачали повернення левової частки наданих коштів до Китаю через норму про закупівлю у них необхідного обладнання та будівельно-монтажних послуг. По-друге, займатися будівництвом, а часто і працювати на вже зведених об’єктах мали китайські працівники. Їхня чисельність в Африці, лише за офіційними китайськими даними, вже перевищує 550 тис. осіб. Це спричиняє невдоволення громадян і низки політичних сил, що дедалі зростає. У 2006 році Нігерія анулювала надану китайцям нафтову ліцензію вартістю $2 млрд, у Гвінеї було розірвано угоду про втілення масштабного проекту в алюмінієвій промисловості зі зведення ГЕС, алюмінієвого заводу та розробки родовища бокситів. Проте китайські компанії, які масово вдаються до врахування особистого інтересу місцевих чиновників, часто добиваються перегляду невигідних для себе рішень, а їхня присутність на африканському ринку і далі швидко зростає.

Китай розгортає експансію й у Латинській Америці. Першим кроком стало нарощування обсягів торговельної співпраці. Як і в Африці, китайське просування тут також супроводжувалося міграційними потоками населення.  У результаті чого китайські громади уже стали прикметною ознакою не лише великих портових, а й невеличких провінційних міст і селищ. І попри те що Китай категорично заперечує провадження цілеспрямованої політики їхнього переселення, надає емігрантам фінансову допомогу для створення власного малого бізнесу. Водночас для посилення своєї присутності та мінімізації політичних ризиків на випадок протистояння зі США Пекін висунув ідею будівництва залізниці, що сполучає порт Картахена на атлантичному узбережжі з Тихим океаном, – сухопутної альтернативи Панамському каналові.

Зміна ролей

Модель китайського проникнення на пострадянські терени враховувала здобутий в Африці досвід і водночас дістала нові риси. У такий спосіб відбувається китайська експансія в Центральній Азії, яка, з одного боку, володіє великими сировинними та енергетичними ресурсами, а з іншого – перебуває під владою жорстких авторитарних режимів, які не лише час від часу стають об’єктами санкцій з боку демократичного світу (наприклад, Узбекистан після придушення виступів в Андижані), а й часто мають непрості відносини й із Росією. Усе це сприяє посиленню економічної присутності Китаю в регіоні. Під державні гарантії місцевих урядів та на основі пріоритетного залучення китайських підрядчиків ведеться активне будівництво інфраструктурних та промислових об’єктів, зокрема трансказахської автомагістралі протяжністю близько 3 тис. км. Раніше були зведені нафтопроводи з Казахстану в Китай, газогін із Туркменистану. У Казахстані китайським компаніям в оренду передали значні площі сільськогосподарських земель.

У структурі російського експорту до КНР близько 80% становлять енергоносії та сировина. За інформацією московських ЗМІ, китайські компанії уже зараз контролюють сотні тисяч га орних земель у РФ. Останнім часом у зв’язку із пошуком альтернативних американським борговим зобов’язанням об’єктів інвестування китайських золотовалютних резервів зріс інтерес до банківської системи РФ та кредитування інших галузей шляхом створення спеціалізованих інвестиційних фондів. Зокрема, в жовтні 2011 року Китайська інвестиційна корпорація (CIC) і Російський фонд прямих інвестицій (РФПІ) оголосили про створення Російсько-китайсь­­ко­­го інвестиційного фонду з цільовим капіталом  $3–4 млрд. Пекін нарощує свою присутність і в інших пострадянських країнах. Із Білоруссю навесні 2012-го він досягнув домовленості про надання $16 млрд для втілення проектів у енергетиці, житловому будівництві, зведенні індустріального парку. Молдові також запропоновано $1 млрд кредитів під державні гарантії й за умови реалізації профінансованих у такий спосіб проектів китайськими компаніями.

Виклик світовому економічному ладу

У розвинених державах китайська економічна експансія має подвійну мету. З одного боку, йдеться про полегшення збуту власних товарів за рахунок постачання напівфабрикатів та комплектуючих із підприємств у Китаї компаніям, придбаним або збудованим у країнах чи регіонах, що є основним ринком збуту кінцевої продукції. Приміром, восени 2010 року китайська компанія Haier, один із найбільших у світі виробників побутової техніки, запустила свій завод із виробництва холодильників в Італії. Мета – збільшити до 2015-го свою частку на ринку ЄС із 1% до 5%. З іншого боку, придбання високотехнологічних підприємств є інструментом доступу до технологій виробництва і знаних брендів, які відтак можуть бути впроваджені у Піднебесній. У 2008-му китайська компанія Goldwind, виробник вітрових турбін, купила німецьку конструкторську фірму Vensys. У березні 2010-го китайська Geely придбала за $1,2 млрд шведського автовиробника Vol­­vo. А на початку 2012 року стало відомо про наміри китайської компанії Zhejiang Youngman реанімувати збанкрутілого шведського автовиробника Saab, для чого доведеться інвестувати близько $0,7 млрд. Складовими економічної експансії КНР у Європі також є реалізація будівельних та інфраструктурних проектів у кредит із залученням власних підрядчиків і конструкційних матеріалів, що розширює можливості для китайського експорту.

Громадськість у більшості розвинених країн загалом негативно сприймає перспективу китайської економічної експансії. Натомість на урядовому рівні до останнього часу підходи були різними: якщо в Європі до неї ставилися загалом толерантно, то у США, Канаді й Австралії апетити компаній з Піднебесної часто гамували. У 2005 році китайській нафтовій компанії CNOOC не вдалося придбати американську Unocal, у 2009-му китайська Chinalco не змогла купити австралійську гірничу фірму Rio Tinto. Причина негативного ставлення до експансії КНР у цих країнах полягає в побоюванні, що контрольовані китайською державою підприємства можуть становити загрозу як економічній, так і політичній безпеці відповідних країн. Останнім часом почали змінювати своє ставлення до перспектив китайської економічної експансії й у Європі. Зокрема, влітку того року від уже погоджених інфраструктурних проектів із китайськими компаніями відмовилися в Польщі, а на рівні ЄС ініційовано створення аналогічної американському Комітету з іноземних інвестицій організації. Остання буде покликана обмежити доступ до стратегічних галузей іноземних компаній, на думку низки оглядачів, насамперед китайських і російських.

Джерело: "Український тиждень" № 34 (251), Олександр Леонов

Матерiали по темi:

21 грудня 2013 року

Третья сила

4 грудня 2012 року

Китайская эволюция

6 вересня 2012 року

На чужом поле

Додати повідомлення

Вам необхідно зареєструватися або авторизуватися для того щоб створювати нові повідомлення.

Коментарі експертів

26 вересня 2017 року
Фесенко Володимир В'ячеславович:
Результати виборів у Німеччині не вплинуть на політичний курс країни
26 вересня 2017 року
Фесенко Володимир В'ячеславович:
Путин опасается того, что США все-таки дадут нам летальное оружие
25 вересня 2017 року
Фесенко Володимир В'ячеславович:
Американці визнають – КНДР фактично увійшла в клуб ядерних держав
25 вересня 2017 року
Фесенко Володимир В'ячеславович:
тактика є найбільш ефективною для України
архів коментарів

Персональний кабінет