Розсилка новин

Підпишіться на розсилку нових матерiалiв сайту
Версія для друку 25 вересня 2013 року

Валдай і Ялта...

Валдай і Ялта...
Порівняльний аналіз політичних сигналів і експертних оцінок щодо ключових проблем глобальної і внутрішньої політики

Минулий тиждень ознаменувався двома міжнародними форумами, на яких прозвучали чіткі меседжі перших осіб держав, — якою буде міжнародна політика України та Росії найближчим часом. Міжнародний дискусійний клуб «Валдай» — десятий за ліком, проходив у Новгородській області Росії. Як і на попередніх засіданнях у минулі роки тут було створено «теплу ванну» для російського президента Володимира Путіна, який без особливих проблем розповів про внутрішню та зовнішню політику країни.

«Валдай» надав Путину можливість відчути свій зоряний час, — пише політолог, провідний науковець Московського центру Карнегі Лілія Шевцова в своїй статті на «ej.ru». — Російський президент отримав сцену, для того, щоб насолодитися роллю рятівника Заходу з сирійської пастки. Ця роль так несподівано йому випала! Але вся річ у тім, що путінський план, за який відчайдушно вхопився Вашингтон, є фейком. Настав момент, коли Кремль вирішив, що пора пред’явити світові доктрину, яка має обѓрунтувати новий політичний режим, який оформився в Росії останніми роками, і кремлівські міжнародні претензії. Щоправда, Путін виклав свою доктрину перед дивною аудиторією. Західні політики, які зійшли з сцени, підгодовані зарубіжні та вітчизняні експерти, декілька своїх опозиціонерів, запрошених як декорація, а також запрошені, мабуть, для масовості, найрізноманітніші люди...»

«Валдайська доктрина» Путіна теж бентежить, — продовжує російський експерт. — Вона справляє враження збірної солянки, в яку кухар кинув, не дивлячись, непоєднувані інгредієнти: радянізм, націоналізм, імперіалізм, православний фундаменталізм. Цю суміш важко назвати «ідеологією», але її основна ідея, проговорена Путіним, не викликає сумнівів. Сутність «Валдайської доктрини» Путіна — не лише відторгнення, але й стримування Заходу як сукупності ліберально-демократичних норм усередині Росії, а поза Росією — як західних зовнішньополітичних інтересів. ...Путін відкидає Захід як систему, як образ мислення, як спосіб життя. Ідею про «унікальність» російської цивілізації Путін проговорив ще в ході своєї президентської кампанії. Тепер же він уточнює, що є його метою. Ця мета — «держава-цивілізація», яка будується на традиційних цінностях, «скріплена» в першу чергу православною церквою. У чому стрижень цієї «держави-цивілізації», вочевидь — у самодержавстві!»

Ялтинська європейська стратегія — аналогічно десятий саміт, що традиційно відбувся в українському Криму. Якщо порівнювати його з Валдайським клубом, то за рівнем представництва закордонних гостей російський захід істотно поступався українському. Відомо, що організатором цього форуму виступає український бізнесмен і зять екс-президента Леоніда Кучми — Віктор Пінчук. Як неодноразово підкреслював нашому виданню громадський діяч і потерпілий у «справі Гонгадзе» Олексій Подольський, Ялтинський форум — це один з найсерйозніших і найдорожчих щорічних заходів родини Кучми, організований з метою реабілітації репутації екс-президента, головним чином у контексті справи про вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Також Подольський говорив про те, що чим крутішим є представництво гостей, тим вищий «дах» над перевіреним контингентом людей з України та її межами. Тобто, якщо Валдайський клуб — це зручне місце для поширення ідей Путіна, Ялтинський форум — це можливість проявити себе, показати значущість для влади й поліпшити імідж для Кучми.

Проте не використати цей майданчик, де також був присутній Єврокомісар з питань розширення та європейської політики сусідства Штефан Фюле, в контексті євроінтеграційних зусиль України Президент Віктор Янукович не міг. Саме він спільно з литовським президентом Даля Грібаускайте відкрив Ялтинський саміт цього року. «Україна перебуває між двома великими «монстрами» — ЄС і Росією, — заявив Янукович у своєму виступі. — Це ми відчуваємо щодня... Ми не хотіли, не хочемо й ніколи не протиставлятимемо інтеграційні процеси Захід — Схід, ми хочемо їх об’єднати... Україна впевнено йде шляхом європейської інтеграції. Що стосується відносин з Митним союзом — ми шукаємо цю модель. Я переконаний у тому, що ми її знайдемо».

Як бачимо, за підсумками засідання Валдайського клубу й роботи Ялтинського саміту проголошені протилежні зовнішньополітичні напрямки розвитку держав. Росія в особі Володимира Путіна заявила про свій міфічний «особливий шлях», а Україна, за словами Віктора Януковича, в черговий раз підтвердила наміри рухатися до Європи. Нижче ми пропонуємо вашій увазі аналіз і точки зору в ексклюзивних матеріалах для газети «День» — політолога Володимира Фесенка, депутата Європейського парламенту Марека Сівця, а також російського історика й публіциста Дмитра Шушаріна.


Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», спеціально для «Дня»

Головними подіями політичного життя Росії та України в середині вересня стали ювілейні засідання Валдайського клубу і Ялтинської Європейської стратегії. Стрічки новин переповнені резонансними повідомленнями з цих форумів. Звичайно ж, передовсім це пов’язано з участю в їхній роботі глав держав Росії та України, інших відомих політиків і авторитетних зарубіжних гостей. Важливо й інше: президенти і впливові політики беруть участь у роботі експертних форумів, присвячених аналізу місця та ролі Росії й України у глобальній політиці, проблемам і перспективам їхнього розвитку.

Авторові цих рядків цього року пощастило взяти участь у роботі і Валдайського клубу, і Ялтинської Європейської стратегії. З’явилася чудова можливість як для повчального зіставлення двох цих проектів, так і для порівняльного аналізу політичних сигналів та експертних оцінок щодо ключових проблем глобальної і внутрішньої політики.

Для порівняння Валдайського клубу і Ялтинської Європейської стратегії був і формальний привід. Обидва експертні форуми цього року відзначили 10-річний ювілей. Можна підводити попередні підсумки. За ці роки і Валдай і Ялта стали не лише авторитетними експертними майданчиками, але й місцем зустрічей зарубіжних і вітчизняних політичних експертів з вищими державними керівниками та впливовими політиками. У роботі цих форумів немало схожого, але є і специфічні відмінності.

СХОЖІСТЬ

Мабуть, невипадково Валдайський клуб і Ялтинська Європейська стратегія виникли майже одночасно — 2004 року. І для Росії, і для України це був рік президентських виборів.

У Росії Володимира Путіна тільки-но було обрано на другий термін, і його команда шукала нові інструменти впливу на західну громадську думку для формування більш сприятливого міжнародного іміджу путінської Росії. Спочатку Валдайський клуб був створений Російським агентством міжнародної інформації «РИА Новости» і Радою із зовнішньої і оборонної політики (російська громадська організація, що об’єднує громадських, державних і політичних діячів та вчених) як інструмент комунікації із західними експертами, які займаються вивченням Росії. Родзинкою Валдайського клубу стали зустрічі зарубіжних експертів з Володимиром Путіним. У результаті багато хто став сприймати Валдайський клуб як піар-проект на користь Путіна. Частка істини в таких твердженнях звичайно ж є. Але задля справедливості треба зазначити, що Валдайський клуб розвивається і як міжнародне аналітичне співтовариство. Клуб активно займається аналізом міжнародної і російської політики. Було опубліковано 15 аналітичних доповідей, включно зі щорічним «Індексом розвитку Росії». І засідання Клубу і його аналітичні матеріали відрізняються плюралізмом думок і критичністю оцінок.

Ялтинська Європейська стратегія створювалася в Україні напередодні президентських виборів. Закінчувалося президентство Леоніда Кучми. Відчувалися драматизм сутички за владу і певна невизначеність перспектив майбутнього розвитку України. Ініціатором Ялтинської Європейської стратегії став Віктор Пінчук — один із найбільших українських підприємців і зять Леоніда Кучми. У липні 2004 року він зібрав у Ялті близько 30 відомих політиків і громадських діячів із різних країн світу для обговорення перспектив вступу України до ЄС. Підсумком тієї зустрічі стало створення міжнародної колективної організації «Ялтинська Європейська стратегія», спрямованої на сприяння процесу європейській інтеграції України. З упевненістю можна сказати, що цей проект для Віктора Пінчука мав іміджевий характер. В Пінчук за допомогою цього проекту (але не тільки) інтегрувався до складу глобальної еліти, придбав багато впливових зарубіжних друзів, сприяв формуванню свого нового і позитивного іміджу. Щорічні конференції Ялтинської Європейської стратегії стали також улюбленим місцем зустрічей українських президентів із їхніми зарубіжними колегами, майданчиком презентації провідних українських політиків перед авторитетними зарубіжними гостями. Ялтинська Європейська стратегія, на думку багатьох політиків та експертів, стала найвдалішою інвестицією В. Пінчука.

ВІДМІННОСТІ

Одна з головних відмінностей Ялтинської Європейської стратегії від Валдайського клубу полягає в тому, що в Ялтинського проекту є чітка політична мета — сприяння європейській інтеграції України. І провідну роль на ялтинських щорічних зустрічах відіграють все-таки політики і державні діячі як наші, так і зарубіжні. При цьому і в Ялті і на Валдаї присутні немало відомих зарубіжних політиків, які займали у недавньому минулому керівні пости в своїх країнах або в міжнародних організаціях. Специфіка Валдайського клубу в тому, що він працює в двох іпостасях: з одного боку, як майданчик для дискусій експертів (і колишні політики беруть участь у цій роботі саме як експерти), з іншого боку — це форма прямої (як прилюдної, так і закритої) комунікації Володимира Путіна та інших представників російського керівництва із зарубіжними експертами, що займаються російською проблематикою. Цього року учасники Валдайського клубу побачили справжнє «шоу Путіна», в якому російський Президент виступав у ролі режисера, головного актора і навіть інтерв’юєра. З учасниками Валдайського клубу, окрім самого В. Путіна, також зустрічалися (у режимі «без запису») керівник Адміністрації Президента РФ Сергій Іванов, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, міністр оборони Сергій Шойгу, перший заступник керівника Адміністрації Президента РФ В’ячеслав Володін (нині — головний політтехнолог Кремля) і новообраний мер Москви Сергій Собянін. З ключових фігур вищого керівництва Росії не було тільки голови Уряду РФ Дмитра Медведєва. Можливо, це не випадково.

ЦЬОГОРІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

«Фішкою» цьогорічного Валдая стала участь у його роботі вибраних представників російської опозиції, зокрема і нової. Не було Олексія Навального, однак у дискусії брав участь Євгеній Ройзман, який сенсаційно переміг на виборах у Єкатеринбурзі. Ну а діалог Путіна з Володею (так він звернувся до російського опозиціонера В. Рижкова) і Ксюшею (Собчак) у російських ЗМІ називають початком конструктивного діалогу влади й опозиції. Скажу відверто, питання російських опозиціонерів до Путіна виглядали як подача чолобитної цареві-батюшці, а відповідь Путіна — як батьківське напучення заблукавши синів, і дочок. На цьому тлі вже традиційна критична перестрілка представників влади й опозиції у Ялті вкотре підтвердила, що «Україна не Росія».

Що об’єднує Валдай і Ялту, так це прагнення поєднати аналіз внутрішньополітичних проблем (відповідно, Росії та України) з глобальним порядком денним. Міжнародна і глобалістська проблематика посідають чільне місце в дискусіях на Валдаї і в Ялті. Вельми показово, що на обох форумах обговорювалося майбутнє Європи. І дискусія ця була дуже неоднозначною: оптимістична впевненість у майбутньому Європи у більшості доповідачів поєднувалася з тривожними оцінками про відсутність чіткої і послідовної стратегії подальшого розвитку ЄС (поки відбувається лише пошук оптимальної тактики у подоланні нинішніх кризових тенденцій у Євросоюзі) і дефіцит сильного лідерства в європейській політиці.

Впадала в очі зростаюча увага до Китаю і на Валдаї, і в Ялті, як і увага самих китайців до проблем Європи і Євразії. На Валдаї була присутня велика китайська делегація. Представники Китаю грали заголовну партію в дискусії про майбутнє Азії. На ялтинській зустрічі Китаю була присвячена спеціальна дискусія. Головна теза, яку наполегливо повторювали китайські товариші і на Валдаї, і в Ялті, — не треба боятися Китаю; так, ми вже стали економічним велетнем, але ще розвиваємося і маємо масу нерозв’язаних проблем. Але дискусія довкола китайської проблематики показала: можливо, Китаю поки і не бояться, але вже поважають і починають побоюватися.

Зі зрозумілих причин підвищену увагу на Валдаї було приділено проблемі подолання Сирійської кризи і практичній реалізації домовленостей між керівниками зовнішньополітичних відомств Росії і США. Цьому була присвячена одна з дискусій, про це запитували і В. Путіна, і С. Лаврова, і С. Іванова. Російські керівники застерегли від надмірного оптимізму та ейфорії з приводу компромісу про розв’язання проблеми хімічної зброї в Сирії. Стало очевидно, що боротьба інтересів довкола цієї проблеми продовжуватиметься й надалі, а ось перспективи політичного врегулювання громадянської війни в Сирії доки навіть не проглядаються.

Офіційна назва десятого Валдая — «Многообразие России для современного мира». Одна з головних дискусій була присвячена проблемі зростаючого «ціннісного розриву» в російському суспільстві, який має соціально-економічний, соціокультурний і політичний вимір. Багато учасників цієї дискусії говорили про кризу ідентичності в російському суспільстві. Від того, як і в яких формах долатиметься ця криза, залежатиме майбутнє Росії.

Ювілейна зустріч в Ялті називалася «Україна та світ в епоху змін: фактори успіху». Але більшість дискусій так чи інакше стосувалася Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, перспектив її підписання у Вільнюсі. І саме щодо проблематики європейської інтеграції України відбулася своєрідна перекличка між Валдаєм і Ялтою.

До української теми на Валдаї зверталися неодноразово. Автор цих рядків на сесії про майбутнє Євразії говорив про те, що Україна поступово, хоча повільно і з постійними коливаннями й зупинками, але невідворотно дрейфує у бік Європи. І Росія своїм жорстким газовим і політико-економічним тиском ще більше відштовхує Україну від себе у бік Європи. Тому абсолютно закономірно виникли питання європейських експертів (Чарльза Гранта і Джеймса Шерра) до Володимира Путіна про контрпродуктивність російської політики щодо України. Відповідь Путіна не містила нічого нового: теза про єдиний народ, що вийшов із Дніпровської купелі, попередження про негативні наслідки для України її нової угоди з ЄС, заява про захисні дії Росії проти напливу українських товарів через зону вільної торгівлі України і Євросоюзу. Більш того, в дискусії на українську тему з колишнім президентом Єврокомісії Романо Проді Путін відверто натякнув, що «європейці спочатку хочуть з’їсти наше» (явний натяк на Україну), і тільки потім готові домовлятися. Адже Р. Проді якраз і пропонував знайти компроміс щодо України, зробивши її мостом між Європейським і Митним союзом. Компромісні підходи, які були продемонстровані щодо Сирії, Р. Проді пропонував використовувати і стосовно України. В. Путін цей заклик до компромісу проігнорував. А його пропозиція про те, що Україні потрібно спочатку вступити до Митного Союзу, а потім спільно домовлятися з Євросоюзом про зону вільної торгівлі, виглядала запізнілою і нереалістичною. Адже сам В. Путін визнав, що перемовини про нову угоду між Росією і ЄС зависли ще з 2009 р.

На сесії про майбутнє Європи Романо Проді сформулював дві важливі тези щодо проблематики європейської інтеграції України: Угоду з Україною про асоціацію треба підписувати (у мене навіть склалося враження, що Проді озвучив деяку попередню і неформальну позицію ЄС з цього питання), але подальшого розширення ЄС на Схід не буде (як мінімум найближчого десятиліття), максимум, що можливо, — завершення інтеграційних процесів на Балканах (але без Туреччини). До речі, в Ялті, турецький міністр з євроінтеграції Е. Багіш досить скептично оцінив перспективи членства Туреччини в ЄС, заявивши, що максимум можливого для Туреччини — норвезький варіант (часткова економічна інтеграція, але без членства в ЄС).

У Ялті дискусія з Путіним мала заочний характер. І українське керівництво, в особі президента В. Януковича і прем’єр-міністра М. Азарова, і лідери опозиції підтвердили установку на підписання Угоди про асоціацію з ЄС і безальтернативність європейського вибору України. Пряме зіткнення російської та української позиції відбулося лише в емоційно гострій дискусії між Сергієм Глазьєвим (радником Президента РФ) і Петром Порошенком. За конфліктом «Раша (Russia)» проти «Рошена» (як жартівливо назвали цю дискусію в кулуарах) позначилася непримиренність нинішніх позицій Росії й України у питаннях європейської інтеграції.

Але дискусія в Ялті знову продемонструвала наявність однієї, але дуже хворобливої і нерозв’язаної проблеми на шляху підписання Угоди між Україною та ЄС — це питання про звільнення Ю. Тимошенко. Ніхто зараз не може сказати точно — чи буде розв’язана проблема Ю. Тимошенко і як діятиме Брюссель, якщо ситуація з Юлією Володимирівною принципово не зміниться.

У блискучому виступі на закритті 10-ї Ялтинської Європейської стратегії Олександр Квасневський (Президент Польщі, 1995—2005) процитував історичну фразу, але в новому політичному контексті: «Ні кроку назад, позаду Москва!». Це було звернення до українських учасників Ялтинського форуму. Але про це треба пам’ятати і європейським лідерам. Бо, якщо у Вільнюсі не буде підписано Угоду між ЄС і Україною, про Москву згадає і В. Янукович. Та й сама Москва нагадає про себе після Вільнюса.

Якими будуть стосунки у трикутнику ЄС — Росія — Україна після Вільнюса? Як на них вплинуть президентські вибори в Україні? Це вже тема для Ялти і Валдая наступного року. Можливо, настав час подумати про зустріч Валдая і Ялти? Тем для спільної дискусії більше ніж достатньо.

Джерело: Іван КАПСАМУН, «День» №171, (2013

Матерiали по темi:

12 жовтня 2012 року

Ялтинская осень СНГ

2 жовтня 2012 року

Турецкий фактор

14 липня 2012 року

УКРАИНА-РОССИЯ. Экспертная карта прогнозов

Додати повідомлення

Вам необхідно зареєструватися або авторизуватися для того щоб створювати нові повідомлення.

Персональний кабінет