У найближчому майбутньому Україну не очікує жодний лівий поворот

Ці партії («Свобода» і КПУ) мали чітку ідеологічну нішу, але я б не казав, що вони пропонували виборцям реальну політичну альтернативу. Особливо теза про відсутність політичної альтернативи стосується КПУ. Голосування за ці політичні сили скоріше носило протестний та ідеологічний характер. Поразка на минулорічних парламентських виборах не означає їх остаточної політичної смерті. Про це завчасно казати, особливо по відношенню до «Свободи». У «Свободи» є своя достатньо стабільна електоральна ніша, її представники пройдуть до багатьох місцевих рад і будуть претендувати на проходження до наступного складу Верховної Ради. Але свій електоральний пік «Свобода» пройшла у 2012 р. і в найближчій перспективі навряд зможе повторити той результат.

КПУ теж має більш-менш стабільну ідеологічну нішу, але ця партія переживає зараз найбільш гостру організаційну, фінансову і політичну кризу за весь час свого існування після відновлення у 1993 р. До того ж, з Кримом і частиною Донбасу, КПУ втратила значну частину своїх колишніх виборців. Проте, перефразуючи відоме прислів’я, ідеологічне місце пусто не буває, хтось заповнить комуністичну ідеологічну нішу, якщо нинішня КПУ так і не оговтається від сьогоднішніх проблем. Але, скоріше за все, це буде маргінальна політична ніша. І шанси КПУ (або її наступниці) будуть залежати від рівня виборчого бар’єру на парламентських виборах. А якщо співпраця (в різних формах) окремих представників КПУ з сепаратистами продовжиться, то це неминуче призведе до заборони цієї партії.

Чи актуальний для поточної політичної повістки, в умовах кризи, запит українського соціуму на соціальну справедливість, на боротьбу з нерівністю та зростаючою тотальною бідністю?

Запит є актуальним і буде ще більш актуальним, але абсолютна більшість українських виборців не пов’язувала, не пов’язує і не буде пов’язувати реалізацію цього запиту з комуністами. Переважно на цьому запиті грали і будуть грати далі різноманітні соціал-популісти. Достатньо згадати Юлію Тимошенко. Зараз це зокрема робить О.Ляшко зі своєю партією. «Свобода» теж поєднує боротьбу за національну і соціальну справедливість. А ось, хто це буде робити у російськомовних регіонах, питання поки є відкритим.

Навколо яких ідей - а вибір великий - комуністичних, соціалістичних чи соціал-демократичних - міг би виникнути новий Лівий рух?

Скоріше і далі замість лівого руху буде панувати та чи інша версія українського соціал-популізму. Класичний лівий рух – продукт епохи Модерну – і разом з цією епохою він відходить у минуле. Особливо це проявляється в країнах, які пройшли або проходять етап посткомуністичної трансформації.

Що могло б сприяти появі в майбутній Верховній Раді Лівого флангу - об`єднання вже існуючих лівих проектів, поява харизматичного лідера? Лівому проекту вже не вдасться подолати необхідний бар`єр?

Враховуючи специфіку української політики, для цього перш за все потрібний яскравий харизматичний лідер, якого зараз немає.

Чи є перспектива, що разом з впровадженням європейських цінностей з’явіться шанс і у лівих партій на основі цих цінностей і досвіду?

Ні. Це різні чинники. Ліві партії переживають серйозну ідеологічну і політичну кризу і в багатьох європейських країнах. Значну частку сучасних європейських соціал-демократичних партій лівими можна назвати дуже відносно. У кращому випадку вони є лівоцентристськими.

Європейська інтеграція у нас буде впливати на формування європейських підходів до соціальної політики, а не на формування європейської соціал-демократії в Україні. Ідеологічний чинник у нас буде проявлятись не у форматі поділу на «лівих» та «правих». Цей ідеологічний вимір не завжди вже працює навіть в багатьох європейських країнах.Читать целиком:http://dialogs.org.ua/ru/dialog/page170-2682.html